Період / подія Значення
8 січня 1935 Народження у селі Біївці, Полтавська область
1952 Закінчення школи із золотою медаллю, вступ до Київського університету
1957 Закінчення факультету журналістики КДУ
1962 Перша поетична збірка «Тиша і грім»; участь у виявленні масових поховань у Биківні; арешт і побиття
1963 Публікація казки «Цар Плаксій та Лоскотон»; ведення щоденника «Окрайці думок»
13 грудня 1963 Смерть у черкаській лікарні у віці 28 років
1995 Державна премія України імені Тараса Шевченка (посмертно)

У 1962 році, коли Василь Симоненко разом з художницею Алою Горською та режисером Лесем Танюком виявив поховання жертв репресій НКВС у Биківні та поблизу Києва, він уже не був просто молодим журналістом із черкаської редакції. Того ж року вийшла його перша поетична збірка, а того ж літа на залізничній станції в Черкасах його заарештували та жорстоко побили. Це коло подій — творчість, пошук правди і переслідування — визначає, чому ім’я Симоненка залишилося в українській культурі після його смерті у двадцять вісім років.

Дитинство та родина

Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року у селі Біївці Лубенського району на Полтавщині в сім’ї колгоспників. Батько залишив сім’ю, коли синові виповнився лише рік. Виховували Василя мати та дід. Дитинство припало на воєнні та важкі повоєнні роки — обставини, у яких зростало ціле покоління, що пізніше назвуть шістдесятниками.

Освіта

Середню школу Симоненко закінчив у Тарандинцях у 1952 році із золотою медаллю. Того ж року вступив на факультет журналістики Київського університету. Навчання в Києві відкрило доступ до літературного середовища, де формувалося нове покоління українських авторів. У 1957 році він здобув диплом і повернувся до роботи вже як практикуючий журналіст.

Журналістська робота

Після університету Симоненко працював у кількох редакціях Черкаської області: газетах «Черкаська правда», «Молодь Черкащини» та «Робітнича газета». Журналістська робота давала щоденний контакт з реальністю провінційного радянського життя і паралельно — простір для власної творчості, яка дедалі виразніше виходила за рамки офіційно дозволеного.

Поетична творчість і шістдесятники

У 1962 році вийшла перша поетична збірка Симоненка «Тиша і грім», яка принесла йому визнання серед молодих авторів. У цей час він став частиною кола шістдесятників — літераторів і дисидентів, які відкрито або завуальовано ставили під сумнів радянську систему. Серед його кола були поети Микола Вінграновський, Іван Драч та Ліна Костенко.

Паралельно з поезією Симоненко писав тексти для дітей. У 1963 році вийшла казка «Цар Плаксій та Лоскотон», також були написані «Подорож у країну Навпаки» та «Казка про Дурила». Восени 1962 року він розпочав вести щоденник під назвою «Окрайці думок», у якому фіксував власні спостереження та думки.

Виявлення поховань і переслідування

У 1962 році Симоненко разом з Алою Горською та Лесем Танюком виявив масові поховання жертв репресій НКВС у Биківні та в інших місцях поблизу Києва. Того ж літа він був заарештований міліціонерами на залізничній станції в Черкасах і жорстоко побитий. Зв’язок між цими двома подіями — публічним пошуком слідів репресій і наступним арештом — зафіксований у документах про його життя.

Смерть і посмертне визнання

13 грудня 1963 року Василь Симоненко помер у черкаській лікарні. Йому було двадцять вісім років. Офіційний діагноз — рак нирок. Похований у Черкасах.

Після смерті його тексти продовжували з’являтися друком. Посмертно вийшли збірки:

  • «Земне тяжіння» — 1964
  • «Поезії» — 1966
  • «Лебеді материнства» — 1981
  • Найповніше видання творів — 2001

У 1995 році Симоненку посмертно присудили Державну премію України імені Тараса Шевченка — одну з найвищих державних відзнак у галузі культури та мистецтва.

Місце в українській культурі

Симоненко залишив по собі один прижиттєвий збірник, кілька дитячих казок і щоденник. Цього виявилося достатньо, щоб його ім’я стало частиною дискусій про дисидентський рух 1960–70-х років і про українське національне відродження того часу. Його тексти поширювалися в самвидаві й читалися в колах, де офіційна радянська культура була під питанням. Те, що він встиг зробити до двадцяти восьми років, і те, за яких обставин він помер, зробили його постать символічною для цілого покоління.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *